Лібералами не стають – ними народжуються?

Буквально декілька днів тому я мав розмову з батьком, в ході якої зробив висновок про наші з ним політичні нахили, назвавши себе лібералом, а його – консерватором. І от сьогодні в журналі Science я зустрічаю дослідження, в якому доводиться, що цих два діаметрально-протилежних суспільних світогляди формуються не в процесі виховання та становлення особистості, як це завжди вважалось, а закодовані в наших генах ще до народження.

Ключовим моментом в цій диференціації є рівень страху, який зазвичай ми відчуваємо за однакових умов.

Для проведення експериментів, дослідники відібрали групу людей, половина яких вважає себе закоренілими лібералами – підтримують зовнішню допомогу, імміграцію та пацифізм, а інша – затятими консерваторам – голосують за збільшення бюджетування армії, відновлення смертної кари, патріотизм та війну в Іраку.

Сам експеримент полягав у наступному: піддослідним показували серію картинок, серед яких були розбиті криваві обличчя, хробаки на ранах та жахливі павуки. А спеціальні прилади вимірювали реакцію шкіри та частоту моргання повік.

З’ясувалось, що люди з консервативними поглядами втричі боязкіші, ніж ліберали. Консерватори більше турбуються про зовнішні загрози, що змушує їх підтримувати політику, спрямовану на контроль соціального порядку.

На думку фахівців, дане дослідження підтримує нещодавно виниклу гіпотезу про те, що протягом мільйонів років людство розвинуло два когнітивних стилі – консервативний та ліберальний. Перший запобігає невиправданому ризику в суспільстві, а останній – допомагає йому розвиватись та пізнавати нове. Для виживання виду потрібні обидва.

Як бачимо, наукова боротьба «природи проти виховання» триває. Наразі, цей маленький бій виграла природа. Але все одно, правда має бути десь посередині. Чому тоді «консервативні» гени мого батька хоча б частково не передались мені?

  • Емма

    Химерія. Ліберали боязкіші. Осердям ліберальної ультури є права людини, зокрема – право людини на життя, і це життя ліберал боїться втратити. Для консерватора ж “не людина є мірилом усіх речей, але Бог”, себто те, що даний конкретний консерватор називає Богом. Земля, батьківщина тощо. Консерватор готовий за це вмирати. А екстреміст – не тільки вмирати сам, але й убивати інших. Ліберала ж нудить від самої думки про “таке страхіття”….
    p.s. я не консерватор.

  • можливо ліберал і не готовий загинути за Бога, але це не обовязково тому, що він боїться смерті. можливо, він просто не вірить в нього і не бачить сенсу…

  • Емма

    адже я уточнила: “те, що даний конкретний консерватор називає Богом. Земля, батьківщина тощо”.
    Узагальнюючи: консерватор може назвати Щось, що він цінує більше за життя (своє та/або чуже). Ліберал такого “чогось” назвати не може.
    Інший критерій розрізнення: консерватор відчуває своє життя як Служіння. Велике Служіння, обов’язково з великої літери. Його життя має сенс як складова частина чогось Величного, і причетність до цього Величного його (консерватора) надихає.
    Ліберал уникає однозначностей. Ліберал обачніший, він мислить критично. Ліберал не любить підпорядковуватися. Будь-яка залежність його пригнічує – адже залежності обмежують свободу. Ліберал менш категоричний, він поблажливий до інших – у сподіванні, що й до нього будуть поблажливі.

  • Емма

    Єдина річ, якій ліберал підпорядковується беззастережно і вимагає того самого від інших, – це закон. Суспільна угода. Компроміс. Закон для ліберала – та сама пічка, від якої тільки й можна “танцювати”. Той, хто порушує закон, порушує ліберальні правила гри.
    Для консерватора первинним є не закон як договір між людьми, а сила, яка той закон встановила. Зброя, наприклад.

  • “Єдина річ, якій ліберал підпорядковується беззастережно і вимагає того самого від інших, – це закон” – а хіба не ліберально налаштованні сили порушують цей самий закон, скидаючи застарілі режими, які тримаються на власно встановлених законах?

    “Ліберал такого “чогось” назвати не може” – на мій погляд, для ліберала “чимось” таким є свобода. про що Ви самі сказали далі.

    на практиці, консерватори – це люди, які хочуть зберегти статус кво, а ліберали – вимагають змін. здається очевидним, що небажання змін спричинене СТРАХОМ перед новим та невідомим.

  • Емма

    Цікаво з Вами дискутувати 🙂 Ліберальні сили (завважте, не без допомоги радикалів!) час від часу скидають владу саме тому, що влада, на їхню думку, порушує права людини. Чому в нас стала можливою Помаранчева? – тому що владу звинувачували у фальсифікаціях виборів. Порушили свободу вибору, фундаментальне для лібералів право людини на волевиявлення. А також свободу слова (були “темники” для журналістів). Якби не цей момент – наші помаранчеві були б не лібералами, а звичайнісінькими ліваками (я от не знаю, як схарактеризувати те, що зараз відбувається в Молдові…)

    “на практиці, консерватори – це люди, які хочуть зберегти статус кво, а ліберали – вимагають змін”
    – ісламський фундаменталізм – консервативний чи ні?.. Як на мене – ультраконсервативний. Будь-який ультранаціоналізм – так само. “Майн Кампф” читати доводилося? Нацизм виріс зі здорового консерватизму. А нацисти якраз ВИМАГАЛИ змін у світі… ще і яких! :((

  • «Наші» помаранчеві, як виявилось, не мають жодної ідеології. Зовні – суміш зі всього по трохи, всередині – меншо-вартісна колоніальна свідомість.

    Стосовно Молдови – все було б чудово, якби ця руйнівна сила мала лідера. Але ніхто з опозиції не бере на себе відповідальність.

    Стосовно фундаменталізму/консерватизму/нацизму – так, вони теж вимагають змін, але потребу в них вони пояснюють необхідністю відновити старий священний світопорядок, відштовхуючись від слів Магомета, Христа, Заратустри. Вони, як собаки прип’яті на уявному ланцюгу до минулого, традиційного, релігійного. В той час, як лібералізм – це продукт доби Просвітлення, основним авторитетом якої був розум і здоровий глузд, а не віра.

  • Емма

    Зухвале порівняння консерваторів із собаками. Що ж, нехай так: консерватори – сторожові пси традиційного ладу. Якби їх не було – хату б давно розграбували і зруйнували мародери.
    Тоді ліберали – це коти, які гуляють самі по собі.

    “лібералізм – це продукт доби Просвітлення, основним авторитетом якої був розум і здоровий глузд, а не віра” – це абсолютна правда. )(Тільки не Просвітлення, а Просвітництва.) Однак далеко не все в житті пояснюється здоровим глуздом, чи не так? Глибинні основи буття залишаються непоясненними. Смерть, кохання, страх, віра, натхнення – перед усім цим “здоровий глузд” геть безпорадний. На жаль чи на щастя? – оце вже питання відкрите.

    Про наших помаранчевих можна говорити нескінченно. Нещодавно я запитала кількох своїх друзів (ніяких не партійців, а звичайних українців), що саме вони відстоювали на Майдані. Мене вразив діапазон розбіжностей у відповідях. Одні мріяли про “острівці свободи”, їх “заводила” думка про непокору солідній, ваговитій, неповороткій владі (рикошет конфлікту “батьків” і “дітей”). Інші стояли… за консервативну національну ідею! І все це – на одному Майдані…

    …Консерватизм, початково, – ідеологія помісної шляхти і селянства. Шляхту в нас винищили “діячі пролетарської революції”. Селянство прорідив голодомор. Довершило справу культурне пригноблення українства і селянства (українці вважалися “меншовартісними” в порівнянні з росіянами, селяни – в порівнянні з мешканцями міст). Нинішня Україна – країна гопників, “золотої молоді” та різночинної інтеліґенції. Тому консерватизм у нинішній Україні неможливий. Знову ж таки: на щастя чи на жаль?.. – Я скажу “на жаль”.

  • Емма

    “як собаки прип’яті на уявному ланцюгу до минулого, традиційного, релігійного…”
    – та це ж ДЛЯ ЛІБЕРАЛА ті цінності – не більш як відгомін учорашнього дня.
    ДЛЯ КОНСЕРВАТОРА вони – ВІЧНІ. “Я в серці маю те, що не вмирає” (с) 🙂
    А ліберал для консерватора постає апологетом минущого. Захисником того, що – рано чи пізно – вмирає.

  • “перед усім цим “здоровий глузд” геть безпорадний” – стосовно цієї тези в мене є дві думки:

    – по-перше, не факт, що “здоровий ґлузд” принципово не здатний розвязати ці проблеми (смерть, кохання, страх, віра, натхнення). припускаю, що наука ще не дійшла до потрібного стану розвитку.

    – по-друге, через нерозуміння цих процесів(смерть, кохання, страх, віра, натхнення)нам складно логічно доводити правдивість данної статті. памятаєте, перше заперечення того, що ліберали сміливіші? )) логічно, Ви можете довести, що це не так, але вимірювальні прилади (частота дихання, моргання, реакція шкіри, розширення зіниць і тд) говорять про інше. можливо, ідеологія і виглядає сміливою, але притягує до себе людей боязкіших??

  • Емма

    Гаразд. Страхи бувають різні. Хтось, приміром, боїться замкненого простору, хтось, навпаки, – відкритого. Я наважуся стверджувати, що саме ліберал схильний до клаустрофобії (у філософському плані, не конче в буквальному!) А консерватори, відповідно, – до агорафобії… LOL
    Ліберал боїться поневолення, уярмлення, диктатури. Ієрархії. Утисків. Обмежень. Лещат. Він у них задихається…
    Консерватор до дрожі боїться… порожнечі. Нівеляції цінностей. Зрівнювання в правах “високого” та “низького”. Зникнення орієнтирів. Йому тоді не буде на що спертися, його світ упаде, позбавлений опертя.

    “припускаю, що наука ще не дійшла до потрібного стану розвитку” – Ваша думка зрозуміла. Оптимісти-раціоналісти сподіваються коли-небудь таки розібрати на трибики вічний годинник Всесвіту 🙂

  • ну, тут додати вже немає чого ))