І так немолода Людина прямоходяча, виявляється ще старішою

Про еволюцію та розселення сучасної людини існує безліч теорій. З появою нових знахідок, зв’язок між людськими видами постійно переосмислюється. Новий метод датування кісток може докорінно змінити погляди вчених на міграцію Homo sapiens. Саме це трапилось із відомою “Пекінською людиною”.

Скелети, знайдені в Китаї, належать до виду Людини прямоходячої (Homo erectus), попередників сучасної людини. Їх ще також  називають синантропами або “Пекінською людиною”.

Представники  H. erectus, як і H. sapiens, мали пряму поставу, ширший за людський череп та трохи менший головний мозок і також виготовляли кам’яні знаряддя.

Перших еректусів було знайдено в 1892-му році на острові Ява данським анатомом Юджином Дюбуа. Він назвав знахідку пітекантропом (Pithecanthropus erectus або Людина “яванська”). Проте, пізніше, знахідку віднесли до виду Людини прямоходячої.

Через 30 років в Китаї знайшли ще декілька залишків Homo erectus в печерах Чжоукоудяня.

Їх виявили в 1918-му році поблизу Пекіна (звідси власне і пішла назва “Пекінська людина”). У 1921-му, в цих місцях почали розкопки шведські учені. Вже у 1923-1927 роках вони виявили залишки людей, давши їм назву Sinanthropus pekinensis (пізніше стали називатися Homo erectus pekinensis).

У 1929 році палеоантрополог Пей Веньцзхун виявив в Чжоукоудяні перший цілий череп синантропа. Загалом, з того часу в цих місцях знайшли близько 40 залишків чоловіків та жінок різного віку, яких вчені віднесли до Homo erectus pekinensis. У всіх знахідок був своєрідний діжкоподібний торс та зріст близько 145-180 сантиметрів.

Разом із кістками Пекінської людини знайшли десятки тисяч різних артефактів, а також попіл та обгорілі кістки, що свідчить про можливе використання вогню.

Під час Другої світової війни більшість знахідок, зроблених до 1941 року, при перевезенні до США, безслідно зникли. Після війни розкопки продовжилися.

11 грудня 1987-го року печери стали пам’яткою ЮНЕСКО, оскільки вони є чи не єдиним місцем у світі, звідки ми отримали найбільше інформації про добу палеоліту.

Знайдені артефакти досліджують вже майже сторіччя, при тому що, на сьогоднішній день, лише незначна частина печер є вивченою вченими.

Отримані раніше результати свідчили про те, що вік Пекінської людини коливався в межах 230-500 тисяч років. Проте команда антропологів із університетів Нанкіна та Пардью, проаналізувавши вік піску біля знахідок за допомогою нового методу, з’ясувала, що їм близько 770±80 тисяч років.

У своїй статті, опублікованій в журналі Nature, вчені відзначають, що вік породи цієї стоянки неможливо визначити за вулканічним попелом (це простіший метод, але попелу там просто не було).

Тому антропологам довелося провести радіоізотопний аналіз.

Вони відокремили та дослідили найдрібніші піщинки кварцу та декілька знарядь праці на вміст ізотопів алюмінію-26 та берилію-10. Ці ізотопи утворюються під час бомбардування космічними променями каміння, що знаходиться на поверхні Землі. Коли каміння покривається зверху породою, нові ізотопи перестають утворюватись, а старі починають поступово розпадатись. За змістом ізотопів та інтенсивністю їх розпаду вчені визначили, коли піщинки сховалися під шаром землі.

Для того, аби вибрати з загальної маси необхідну кількість піску (приблизно 60-100 грамів), вченим із університету Нанкіна довелося руками перебирати піщинки протягом декількох тижнів (один грам набирається в середньому за чотири години роботи).

А все тому, що для дослідження потрібні лише світлі найдрібніші кристали кварцу, а не сірі, які, були занесені пізніше.

Подальшим вивченням зайнялися фізики під керівництвом Дерріла Грейнджера з університету Пардью.

Дерріл керує лабораторією, в якій проводився аналіз зразків на ультра-чуттєвому мас-спектрометрі з прискорювачем.

Цей метод аналізу розробили в цій же лабораторії в 1997-му році. Спочатку він використовувався для геоморфологічного дослідження печер Віргінії, проте, пізніше Грейнджер здогадався застосовувати його для датування залишків стародавніх людей та звернувся до китайських колег із пропозицією досліджувати печери Чжоукоудяня.

Не залучений до даного дослідження професор Расселл Чокон із університету Айови вважає, що новий метод дозволить переглянути вік багатьох об’єктів.

Нові дослідження допоможуть встановити, як саме відбувалася міграція людини на планеті.

Провідні антропологи сходяться на думці, що рід Homo отримав свій початок у екваторіальній Африці близько двох з половиною мільйонів років тому (з Homo habilis). H. erectus, ймовірно, відокремився від H. habilis близько двох мільйонів років тому.

Пізніше, частина еректусів покинула Африку, заселивши територію Старого Світу. Ті ж, хто залишився в Африці, дали початок Homo heidelbergensis, від яких, можливо, з’явились перші H. sapiens. Є дані, що тоді (близько 70 тисяч років тому) в живих залишилось дуже мало людей, існує навіть ймовірне пояснення причини цих події.

Далі міграційні гілки розділилися. Чокон та його колега Артур Беттіс у своїй статті, також опублікованій в журналі Nature, висловлюють припущення, що одна частина H. erectus через Грузію (залишки в Дманісі датуються 1,75 мільйонів років) прийшла на північ Китаю, а інша – вздовж південного узбережжя на Яву (1,6 мільйонів років), а потім і в Індонезію.

(Раніше вважалося, що еректуси спочатку заселили Яву та Індонезію і лише потім “повернулися” до Китаю.)

Втім, існує альтернативний варіант розділення (у Східній Азії).

“Цей вид мав ноги, – каже Чокон, – і він розійшовся по планеті не менше, ніж H. sapiens”.

Виходить, що H. erectus, який належить до першої міграційної хвилі з Африки, прийшов до Китаю раніше, коли клімат там був прохолодніший (зокрема під час льодовикового періоду). А це означає, що його фізичний розвиток відповідав африканським представникам, яких знайшли в Алжирі.

Багато вчених вважали, що люди мігрували на північ в періоди потепління та на південь під час наступу льодовика. Тепер ми знаємо, що вони все ж таки залишалися та перечікували холоди.

Проте, не варто вважати, що в ті часи був один сніг та крига, застерігає Чокон, просто було трохи сухіше та холодніше.

Швидше за все, еректуси повністю могли забезпечити себе їжею (про що свідчать численні кістки тварин, знайдені в печерах), одягом та вогнем. Що до цього, до речі, погляди вчених знову розходяться. Одні вважають, що H. erectus на той час уже приручив вогонь, інші, не дивлячись на присутність в печерах Чжоукоудяня попелу та інших непрямих ознак, відмовляються в це вірити, вважаючи докази недостатніми.

“Немає прямих доказів існування “прирученого” вогню, а також шкір та одягу. Але подібні артефакти зберігаються недовго, тому ми не можемо з упевненістю говорити про їх присутність чи відсутність”, – пояснює антрополог Сюзан Ентон з Нью-йоркського університету.

Додамо, що перегляд часу існування еректусів на території Китаю зацікавив також прихильників теорії поліцентризму (що не підтримується більшістю антропологів). Поліцентристи побачили в цьому відкритті підтвердження своїх переконань.

Що би вчені не стверджували, наука рухатиметься вперед і надалі. Напевно знайдуть “нові” залишки стародавніх людей, розроблять ще точніші методи аналізу. А це означає, що перш ніж сучасна людина (Homo sapiens sapiens) знайде істину, може пройти ще дуже багато часу.