Медуза-вбивця – найотрутніша істота на планеті? (частина 1-а)

Привіт! Цією статтею я хотів би розпочати нову категорію на Двокрапці, присвячену поясненню принципу дії різних речей, організмів, феноменів. Мені здається, буде прикольно дізнаватись та переповідати вам всілякі нісенітниці, що навряд чи коли-небудь знадобляться, але завжди допоможуть «блиснути» геніальністю в колі друзів чи просто стануть тією частинкою пазла, якої Вам так не вистачало для усвідомлення сенсу Всесвіту:).

І так, в цій статті я розповім Вам про найотрутніших істот планети: медуз-убивць, слимаків-термінаторів, павуків-маньяків і т.п. А також про те, як працюють їхні механізми вбивства і куди краще не їхати, аби уникнути з ними зустрічі.

Думаю, більшість із нас хоч раз коли-небудь відчула злість братів наших молодших. Найчастіше, все обмежується незначним укусом чи опіком, але буває – страшними травмами чи навіть смертю. Ми всі чули жахливі історії про напади озвірілих ведмедів та акул, але існують тварини, що атакують набагато підступніше – намагаючись отруїти нас!

Отруйні тварини діляться на дві групи відповідно до типу застосування отрути. До першої групи належать тварини, що отруюють свою жертву пасивно: через споживання цієї тварини чи близький контакт із її шкірою. Тварини, що про-активно впорскують свою отруту – відносяться до другої групи і представленні переважно хижаками. Перша група отруйних тварин – це здобич, яка лише намагається захиститись від нападів. Більшість отруйних хижаків виробляють отруту самостійно, тоді як пасивні тварини виробляють її за допомогою спеціальної дієти.

В цій статті я не фокусуватимусь на пасивних отруйних тваринах, що сидять на місці і лише чекають слушного моменту, а розкажу про активних хижаків. Багато отруйних тварин добре відомі широкому колу – чорна вдова, гримуча змія, вогняні мурахи. Але є й такі, про яких ви ще не чули, і саме серед них заховались найотрутніші та найнебезпечніші види.

Мацаки медузи: операція «Жало»

Вас певно не раз жалила медуза. Особливо їх багато буває на Чорному морі. Думаю всі там були і зустрічались із цими істотами. Проте, наші медузи цілком безпечні і нічого поганого Вам зробити не в змозі. Але Ви точно не зустрічались із коробковидною медузою. Бо навряд чи би читали зараз ці рядки.

Отрута цієї світло-блакитної майже прозорої безхребетної одна з найотрутніших у світі і здатна вбити людину менше ніж за п’ять хвилин. Одна особа цього виду може вбити до 60-ти людей за один раз. Відома також під іменем морського шершня та морського жала, коробковидна медуза вприскує свою отруту за допомогою мацаків, що звисають з її купола (коробковидною її називають за відповідну форму тіла). Кожен мацак містить близько 5,000 жалючих елементів, які впорскують отруту щоразу, як тільки чогось торкнуться.

Беручи до уваги той факт, що кожен мацак із отруйними жалами досягає в середньому трьох метрів завдовжки, можете уявити скільки отрути зосереджено в такій істоті. Лише один контакт із нею може залишити на тілі тисячі жалень. Через швидку дію отрути, більшість жертв медузи не встигають доплисти до берега через шок чи зупинку серця.

Отрута коробковидної медузи не лише вражає серце та нервову систему, вона також вбиває клітини шкіри та підшкірні шари, залишаючи мертву чорну шкіру в місцях ушкодження. На додачу, більшість жертв медузи інстинктивно намагається скинути її з себе, посилюючи контакт з нею та отримуючи ще більше отрути.

На щастя, існують запобіжні засоби, якщо потерпілому пощастить їх швидко знайти. Оцтова кислота, або звичайний магазинний оцет, знешкоджує дію отрути. Винахідливі австралійці, наприклад, одягають жіночі капронові панчохи перед тим, як йти на пляж. Нейлон, виявляється, запобігає контакту мацаків зі шкірою.

Австралійці, взагалі, мають великий досвід поводження зі смертельним істотами. Багато з найнебезпечніших отруйних тварин живе саме в Австралії. Окрім коробковидної медузи, що живе біля узбережжя північної Австралії та вздовж усього Індійсько-тихоокеанського регіону, цей материк є домівкою багатьох інших видів, що входять до категорії найотрутніших на планеті. Про них я напишу в продовженні статті наступного разу.

Читайте продовження тут