Частина друга: “Типи чорних дір”
Існує два типи чорних дір: статична чорна діра Шварцшильда, та чорна діра Керра, що обертається навколо своєї осі.
Чорна діра Шварцшильда – найпростіша за будовою і складається лише з сингулярності та горизонту подій.
Чорна діра Керра, найпоширеніша у всесвіті форма, обертається завдяки попередньому обертанню зірки, що її створила. Після колапсу, ядро продовжило обертатися за законом збереження моменту імпульсу.
Чорна діра Керра складається з наступних частин.
- Сингулярність – колапсоване ядро.
- Горизонт подій – вхід чорної діри.
- Ергосфера – яйцеподібна ділянка викривленого простору навколо горизонту подій, створена обертанням чорної діри.
- Статичний ліміт – межа між ергосферою та звичайним простором.
Якщо об’єкт потрапить до ергосфери, він все ще може відірватись від неї, скориставшись енергією обертання ядра.
Однак, якщо об’єкт перетне горизонт подій – чорна діра поглине його раз і назавжди.
Не відомо, що відбувається всередині чорної діри. Сучасні теорії поки що блукають на околицях сингулярності.
Хоча ми не можемо побачити чорну діру, ми знаємо три її властивості, що піддаються виміру:
- Маса
- Електричний заряд
- Коефіцієнт обертання (момент імпульсу)
На даний момент, ми вміємо приблизно виміряти масу чорної діри за рухом об’єктів навколо неї.
Якщо чорна діра має супутника (іншу зірку чи диск з матерією), ми можемо виміряти радіус обертання зірки чи швидкість орбіти матерії навколо невидимої чорної діри. Масу чорної діри можна визначити за допомогою Третього закону руху планет Кеплера.
Читайте першу частину: “Що ж таке Чорна діра?”
Читайте третю частину: “Як ми знаходимо чорні діри?”