Якщо подивитись на резюме Девіда Коухена, ніхто б не подумав, що ця людина може мати почуття гумору. Син двох біологів, Коухен залишив Нью Джерсі в 1984-у, вступивши до Гарвардського університету на факультет фізики. Після Гарварду – закінчив факультет комп’ютерних наук Каліфорнійського Університету в Берклі. Саме тоді на екранах з’явились Бівіс та Батхед. Ще в Гарварді Коухен пробував себе в якості сценариста для комедійних шоу, і одна з його робіт забезпечила місце в культовому мультиплікаційному серіалі про двох американських придурків . Через рік йому запропонували писати для Сімпсонів, а в 1999-у він став співзасновником свого власного шоу, переможця Emmy Award – Футурами.
Коухен розповів журналу POPSCI про зростаючу популярність науки серед мас, подібність між створенням сценарію та науковими дослідженнями і в чому не сходиться справжня наука зі сферою розваг.
П: Чи стала телевізійна аудиторія більше науково підкованою з часу першого виходу в ефір Футурами 10 років тому?
В: Щодо жартів технологічних – то люди стали їх розуміти набагато краще. Сьогоднішні глядачі – це покоління, що виросло на відеоіграх.
П: Як Ви визначаєте рівень наукової інформації, що збираєтесь представити в наступній серії Футурами?
В: Раніше Мет Гроунінг (співзасновник Футурами) та я написали маркером та великими літерами: Наука не переплюне комедію. Тому ми багато жартуємо на тему науки.
П: Деякі жарти дуже складні для сприйняття. Наприклад, кінські перегони, що закінчуються квантовим стрибком. Який, на Вашу думку, відсоток глядачів зрозумів цей жарт?
В: Ми зазвичай користуємось так званим правилом 1-го відсотка. Ми вигадуємо жарт, який здатний зрозуміти лише 1 відсоток аудиторії, але вставляємо його таким чином, щоб не відволікати решту аудиторії від основного сюжету.
П: В Футурамі 31-го століття існують телескопи, з допомогою яких можна відчувати запах далеких галактик та роботи-алкоголіки. Де Ви берете ідеї для створення вашого майбутнього?
В: Я читаю багато наукових журналів – це допомагає мені позбутись вини, що я покинув науку. Проте, багато з наших технологічних ідей походять із наукової фантастики.
П: Чи існує проблема поєднання телебачення з наукою?
В: Більш всього на телебаченні мені не подобається подача математиків. Їх наділяють якимось магічними здібностями. Наприклад, як в Іграх розуму. В геніальних головах літають якісь цифри, формули і все це дуже схоже на якусь магію. Як на мене – це сильно димотивує дітей, оскільки вони думають: «О, в нього є надприродні здібності, а в мене немає». А я хочу, щоб діти думали: «Він багато працював, і я досягну того ж, якщо багато працюватиму».
П: Чи є якісь подібності між науковим дослідженням та написанням сценарію?
В: Написання комедії надзвичайно колективний процес. Редагування відбувається одразу на місці і зводиться до того, чи сміються всі чи ні.