Не знаю як у вас з цим, але я схильний вірити дослідженню, про яке йтиметься нижче. Вірю – бо відчуваю це на власній шкірі. Кожного разу, коли я переходжу на англійську, а мені доводиться робити це доволі часто, я ніби стаю трохи іншою людиною. Зміни, що відбуваються, стосуються не лише певних складнощів із самовираженням (вони є, але не такі, як у більшості українців, оскільки закінчував інститут іноземних мов), а набагато ширших особистісних характеристик. Мені здається, що змінюється моє сприйняття, цінності, емоційний стан, тобто те, що складає «мене» для самого себе.
Девід Луна та Торстен Рінгберг з Baruch College та University of Wisconsin-Milwaukee провели дослідження, яке доводить, що мова, якою ми користуємось в конкретний момент часу активує відповідні до неї «культурні налаштування».
Про зміну «культурних налаштувань» в двомовних осіб під час переходу з однієї мови на іншу було відомо давно і неодноразово проводились дослідження, покликані краще зрозуміти цей феномен. Проте цього разу, об’єктом наукового інтересу стала група людей, які є двокультурними та двомовними одночасно. Як з’ясувалось, саме двомовні та двокультурні найбільше схильні до зміни сприйняття під час переходу на іншу мову.
Для проведення дослідження, вчені відібрали групу американських жінок, вихідців з латинської Америки, кожна з яких була двомовною. В ході експерименту переважна більшість жінок стверджувала, що вони почуваються значно впевненіше, коли говорять іспанською, ніж англійською. Також разючою була відмінність у сприйнятті «піддослідних» серії рекламних роликів за участю англомовних та іспаномовних акторок. В іспаномовних варіантах, головних героїнь сприймали більш самодостатніми та відкритими.
Різниця в сприйнятті доходила до того, що група сприймала одну й ту ж акторку в одному й тому ж ролику як безнадійну, самотню та заплутану в англійському варіанті, та впевнену і незалежну в іспанському.
Схоже на те, що зміни в сприйнятті мають несвідомий характер і, за умови достатнього розуміння механізму, можуть стати серйозним інструментом в маркетингових та політичних війнах в найближчому майбутньому.
P.S. Хтось спробував би розібратись у змінні сприйняття наших співвітчизників. Які в більшості своїй є, щонайменше, двомовними. Але чи є вони двокультурними – це вже складніше питання. Оскільки пройшло ще мало часу, щоб можна було чітко вичленити українську та російську складові нашої пострадянської культури.
Такі відмінності досить давно враховуються, наприклад, у питаннях брендінгу того чи іншого товару на теренах того чи іншого культурного простору. Добре відомий радянський приклад: наші “Жигулі” досить неблагозвучно сприймаються західними покупцями, тому продавалися там під маркою “Лада”. З сучасності досить цікаве питання з перекладами, а точніше з “адаптацією” назв кінофільмів – знаючи оригінальну, здебільшого англомовну, назву, та ще й спираючись на обізнаність з “соціо-культурним походженням” оної наш “містечковий креатив” сприймаєш як “орієнтацію на дебілів” – звиняйте вже за вираз. 🙂 Доречі, тому певну частину, наприклад, американського кіна просто важко дивитися: от щось ніби й смішно, але що саме смішно – це вже геть незрозуміло з-за повної культурної невідповідності. Для прикладу, більшість жартів у 2-му “Шреці”.
Про відмінність українського і російського сприйняття сказати нема чого: його просто нема з огляду на історичне існування “радянського культурного простору”, з якого Україна, як би це не проголошували сучасні ідеологі Кремля про “свободу та підтримку національного у СРСР”, аж ніяк не виділялася. Але тут також поступово розходимося – згадуючи ті самі мультики наші, українські “Тачки” – досить повна адаптація до нашого, українського культурного простору – тому вони нам такі смішні і веселі. У той час як російськомовний варіант – пряма калька з “американської”, тому більшість жартів та асоціативного ряду просто залишається за бортом свідомості. А про відмінності між російським та українським – то наші жарти у цьому мультику, най навіть були би перекладені російською, все одно би не справили б таке враження через вже існуючу культурну і навіть ментальну різницю. Доречі, саме тому Бекмамбетівський “Особливо небезпечний” у нас на Україні просто не пішов: незважаючи навіть на “нєпонятную простому казаху мову” сприйняття “тупого мочилова” українцями геть не таке вдячне, як, звиняйте, москалями. 🙂
ЗИ: для мене у мовах найважчим є ступори під час намагання звести “загальномовний мислячий процес” до кожної окремої, якою саме зараз розмовляю – ну як от сказати українською Continues Thense з англійською або “Geschwister” з німецької? 🙂 Думаю то вже насправді на жахливій суміші щось там чотирьох і більше мов та культур – у мізках воно все спільне і “перемикання” особисто у мене якось не відбувається…
Lex, прикольно написано. з твого коментара вийшла б непогана стаття. і за змістом, і за розміром ))
про адаптацію брендів до ринків – це цікава тема. не знаю чи ти чув, що BenQ (виробник електроніки) зробив ребрендінг і тепер називається Qisda )) думаю, на постраднському просторі цьому бренду буде повна Qisda ))
а про переклад фільмів я взагалі мовчу. якщо є можливість, то дивлюсь англійською. бо переклад фільму – це як переклад вірша: перекладач має бути настільки ж геніальним як автор, щоб повністю переписати текст, залишивши його суть. можливо я трохи упереджений, але українські варіанти перекладів, мені набагато більше подобаються (з точки зору креативності та якості перекладу).
стосовно того, що неможливо перекласти: в мене таке часто трапляється. в кожній мові є притаманні лише їй поняття і, коли намагаєшся їх перекласти, то голову можна зламати ))
“скільки мов ти знаєш, стільки разів ти – людина” (с)
мабуть, недивно, що ці “люди” всередині однієї особистості можуть дещо різнитися між собою 🙂
згадав до теми одну річ, яку постійно помічаю, але рідко знаходжу прихильників. мені завжди здається, що російська мова – мякша (більше помякшених приголосних) за українську, більш “сюсюкальна”, “вузька” (в фонетичному плані), зменшувальна і тд. тобто, наприклад, коли нею говорить чоловік, він мені видається більш жіночоподібним ніж, коли б говорив українською. можливо це повна маячня, але я це так сприймаю )))
я ненавиджу, коли хлопи говорять російською з моднявим маааскоффскім акцентом LOL
нагадують не просто жінкуватих – ґеїв!
(канонічну російську вимову (пітерську) сприймаю нормально)
а взагалі я жахлива пуристка =)) Ненавиджу суржик. Не люблю т.зв. Ukrainian Russian – різновид російської, поширений в Україні, зокрема на Сході (я тут живу і частенько чую): слова російські, а фонетика українська. “Ге”, “шо”, губний [в], середньоязикові [д’], [т’] тощо. Українські закінчення російських дієслів… У таких випадках, як я вважаю, треба не калічити обох мов, а обирати: або – або.
піджін рашн – колонізація швидко не минається. на жаль. людям, чомусь, не соромно залишатись мовними та культурними рабами