Новонароджені з’являються на світ із криками, бриканнями та вродженою здібністю насолоджуватись музикою.
Вони проявляють ті ж ознаки мозкової діяльності, що й дорослі, слухаючи ритмічні звуки. Нові дані можуть пролити світло на природу людських стосунків із музикою.
«Нам цікаво дослідити витоки музики», – каже Генкян Гонінг, голова Музичної Когнітивної Групи при Амстердамському Університеті. «Чи є музика лише побічним ефектом мовлення?»
Змога слідувати такту називається тактовою індукцією. Шимпанзе, найближчі наші родичі, не здатні до тактової індукції, яка є суто людською рисою та головним когнітивним механізмом музики.
Дослідники давно сперечаються на тему вродженості чи набутості тактової індукції протягом перших місяців життя дитини. Це питання, в свою чергу, торкається природи власне музики: чи є здатність до неї вродженою людською рисою, чи, як вважає нейролог Стівен Пінкер – лише «побічним» ефектом мовлення, такими собі «звуковими ласощами».
Якщо тактова індукція вроджена – то музика може бути її власною винагородою.
«Ми хлопаємо і танцюємо під музику», – каже Гонінг, головний автор дослідження, опублікованого в Proceedings of the National Academy of Sciences. «Вперше, у нас з’явились докази того, що ця здатність присутня при народжені, а не здобувається протягом життя».
Команда Гонінга проаналізувала реакцію на музику 14-х новонароджених, віком від 1-го до 3-х днів, за допомогою електроенцефалограми, машини, що вимірює діяльність мозку.
Одразу після кожного такту у дитини збільшувалась мозкова активність. Після декількох повторень, вчені виключили бас із кожного четвертого такту. Мозок дитини одразу зреагував, виявивши ознаки розбіжної негативності, яку також виявляють дорослі, коли не отримують очікуваних подразників.
«Можна чітко побачити, як реагує мозок дитини, коли вона не отримує те, на що очікувала», – каже Гонінг.
Хоча тактова індукція допомагає людям підсвідомо відчувати ритм під час розмови, досить ймовірно, що вона не пов’язана з мовленням.
«Тут важко знайти відповідність. Будь-яка музика має ритм, але дуже рідко він зустрічається в мовлені», – каже вчений.
Спеціаліст із слухового розвитку університету МакМастер, Лаурел Трейнор, погоджується з Гонінгом стосовно більш ймовірного зв’язку тактового ритму з «музичними» мозковими центрами, а ніж з «мовленнєвими». Проте, застерігає, що все ж таки існує можливість його набуття, а не генетичного детермінізму.
«Немовлята чують уже з шостого місяця», – каже вона, – «особливо материнське серцебиття та голосну музику».
Проте, незалежно від походження тактової індукції, без відповіді залишається питання для чого музика існує взагалі.
Можливо, пише Гонінг та колеги, музичні здібності надають якісь еволюційні переваги. Але, це вже предмет подальших досліджень.