Зиґмунд Фрейд (нім. Sigmund Freud – Зиґмунд Фрейд, повне ім’я: Сигізмунд Шломо Фрейд; 6 травня 1856, Фрайберг, Австро-Угорщина (нині Пршибор, Чехія) – 23 вересня 1939, Лондон) – австрійський невролог, засновник психоаналітичної школи, терапевтичного напрямку в психології, автор теорії, згідно якої невротичні розлади людини викликаються складною взаємодією несвідомих та свідомих процесів.
Зиґмунд Фрейд народився в родині галіцийських євреїв. Його батьку, Якову, був 41 рік, він уже мав двох дітей від попереднього шлюбу. Матері Зиґмунда, Амалії Натансон, третій дружині Якова, був 21 рік.
Більшу частину свого життя Фрейд провів у Відні. В 17 років закінчив гімназію з відзнакою, восени 1873 року вступив до Віденського університету. В березні 1876 року Фрейд, під керівництвом професора Карла Клауса, досліджував статеве життя вугрів. Зокрема, вивчав наявність сім’яників у самців вугра. Це була його перша наукова робота.
Народження психоаналізу
Історія психоаналізу бере свій початок у 1890-х роках у Відні, під час роботи Зиґмунда Фрейда над новим способом лікування невротичних та істеричних захворювань. До цього, в 1885 році, Фрейд проходив стажування в клініці Сальпетріер під керівництвом французького невролога та психіатра Жана Мартена Шарко, який справив на нього сильний вплив. Шарко звернув увагу на те, що його пацієнтки часто страждали такими соматичними захворюваннями як паралічі, сліпота та пухлини без жодних ознак органічних порушень. До цього вважалося, що жінки з істеричним ознаками мали блукаючу матку (hystera по-грецькому означає «матка»), але Фрейд встановив, що у чоловіків теж могли виникати подібні психосоматичні симптоми. Фрейда дуже зацікавили експерименти лікування істерії його колеги Йозефа Брейера. Лікування полягало в поєднанні гіпнозу та катарсису. Пізніше, цю методику емоційної розрядки назвали «абреакцією».
Незважаючи на загальноприйняте бачення сновидіння як набору механічних спогадів за минулий день чи безглуздої суміші фантастичних образів, Фрейд розвинув ідею про те, що сновидіння є зашифрованими повідомленнями. Аналізуючи асоціації хворих із певним елементом сновидіння, Фрейд робив висновок про етимологію психічних розладів. Усвідомлюючи походження свого розладу, пацієнти, як правило, виліковуються.
В молодості Фрейд зацікавився гіпнозом та його використанням для лікування психічнохворих. Пізніше Фрейд відмовився від гіпнозу, замінивши його методом вільних асоціацій та аналізом сновидінь. Ці методи стали основою психоаналізу. Фрейд також цікавився істерією, відомою сьогодні як конверсійний синдром.
Вперше термін «психоаналіз» Фрейд вжив французькою мовою 30 березня 1896 року в опублікованій ним статті про етимологію неврозів. У 1900 р. Фрейд видає свою першу самостійну роботу «Тлумачення сновидінь», присвячену аналізу неврозів методом вивчення сновидінь аналізанта. Використовуючи метод вільних асоціацій, він зрозумів, що джерелом неврозів більшості аналізантів є пригнічені сексуальні бажання (лібідо). При порушені розвитку лібідо (напр. фіксації на матері – Едипів комплекс) його стає неможливим задовольнити й це призводить до виникнення симптомів психічного захворювання. Також, незадоволений потяг може спрямуватись на несексуальні цілі (сублімація). Відповідно до цієї концепції прояви пригнічених сексуальних бажань зустрічаються не лише у сновидіннях та неврозах, а також у літературі та мистецтві (й інших проявах людської свідомості).
В ранніх роботах Фрейда (до 1920 р.) в якості джерела неврозів розглядається конфлікт несвідомого (яке керується «принципом задоволення») та свідомості, що прагне до самозбереження («принцип реальності»). Згодом основна увага зосереджується на конфлікті всередині психічної інстанції, що керується принципом реальності. У роботі «Я та Воно» Фрейд виділяє в структурі психіки три компоненти – Воно (Ід), Я (Его) та Над Я (Суперего). Воно вміщує несвідомі потяги, Я – принцип реальності. Над Я формується в процесі засвоєння людиною соціальних норм, є також несвідомим процесом та призводить до виникнення совісті та несвідомого почуття провини.
Більшість сучасних психоаналітиків не визнають придушення сексуальних бажань джерелом усіх психічних розладів. Також, вони сумніваються у сексуальному підтексті більшості образів людських сновидінь. Не зважаючи на це, введене Фрейдом поняття несвідомого та «економічний» розгляд психічних процесів як взаємодію окремих інстанцій лежать в основі більшості теорій сучасного психоаналізу, психотерапії та теорій особистості. Ідея розгляду творів мистецтва як результату невротичних переживань їх творця та прояв глибинного несвідомого, справила величезний вплив на культуру XX століття.
Теорія Фрейда та його методика лікування стали вкрай суперечливими течіями XX століття й до сьогодні залишаються предметом гарячих дискусій. Ідеї Фрейда часто обговорюються та аналізуються в літературних та філософських колах, а також в медичних та наукових працях. Зиґмунда Фрейда часто називають «батьком психоаналізу».
Метод вільних асоціацій
На противагу традиціям критичного мислення XIX ст., Фрейд запропонував відмовитися від контролюючою ролі свідомості при спостереженні за психічними процесами. На його думку, свідомість відсікає периферійні думки та образи ще до того, як вони потраплять у поле уваги аналізуючого суб’єкта, а саме ці думки й образи можуть виявитися найважливішими.
Фрейд почав використовувати метод вільних асоціацій. Пацієнтам пропонувалося розслабитися на кушетці та говорити про все, що їм приходить у голову, яким би абсурдним, неприємним або непристойним воно не здавалось. В процесі асоціювання могутні емоційні потяги несли неконтрольоване мислення в напрямку до психічного конфлікту. Фрейд стверджував, що перша випадкова думка містить саме те, що потрібно, і являє собою забуте продовження спогадів. Пізніше, Фрейд додає, що не все так просто. Спонтанна думка хворого не може бути тим самим забутим спогадом. У хворого, під час лікування, діють дві сили – одна проти іншої: з одного боку, його свідоме прагнення згадати забуте, з іншого – опір, що заважає витісненому повернутися в свідомість. Якщо опір дорівнює нулю або слабкий, то витіснене без усякого перекручування виникає у свідомості. Чим сильніше спотворення під впливом опору, тим менша подібність між виникаючою думкою – заступником витісненого та самим витісненим. Тим не менш, ця думка повинна мати хоч якусь схожість з оригіналом, оскільки має те ж походження, що й симптом. Якщо опір не надто сильний, то з цієї думки можна знайти причину неврозу.
Поняття «асоціації» – одне з найдавніших в психології. Його можна зустріти в Платона та Аристотеля. Подібно до того, як стовбур дерева, розвиваючись, обростає новими кільцями, поняття, передаючи з епохи в епоху мудрість століть збагачуються новим змістом. Закон створення асоціацій століттями вважався головним законом психології. В ньому стверджувалось, якщо будь-які об’єкти сприймаються одночасно або в безпосередній близькості, то згодом поява одного з них тягне за собою усвідомлення іншого. Так, побачивши якусь річ, людина згадує її відсутнього власника, оскільки, зазвичай, ці два об’єкти сприймалися одночасно, через це між ними виник зв’язок-асоціація. Асоціаціям присвячено безліч психологічних трактатів. Коли психологія перетворилася в науку, асоціації почали вивчати експериментально, щоб з’ясувати закони пам’яті, уяви та інших психічних процесів. Тепер ми знаємо, які асоціації викликають різні слова в більшості людей, скільки разів потрібно повторити список слів, щоб між ними виникли асоціативні зв’язки та запам’ятався повністю чи хоча б частково і т. д. У всіх випадках головним завданням було вивчення роботи свідомості. Проте, Фрейд використовував матеріал асоціацій в інших цілях. Він шукав у ньому шлях до неусвідомлених бажань, натяки на те, що відбувається в «киплячому казані» афектів та потягів. Для цього, він хотів вивести асоціації з-під контролю свідомості. Вони повинні бути вільними. Так народився метод психоаналізу, його технічний прийом.
Теорія сновидінь
Тлумачення сновидінь є Via Regia [царська дорога] до пізнання несвідомого, основою психоаналізу, в якій кожен дослідник отримує найбільший досвід. Коли мене запитують, як можна стати психоаналітиком, я завжди відповідаю: вивчайте власні сни.
Основні положення теорії сновидінь Фрейда:
- Сновидіння – це перекручений замінник чогось іншого, несвідомого; крім явного сновидіння існує несвідомо приховане сновидіння, яке з’являється в свідомості у вигляді явного сновидіння. Зміст несвідомого – витіснення бажання.
- Функція сновидінь – оберігати сон. Сновидіння – це компроміс між потребою в сні, та бажаннями, що прагнуть його порушити; галюцинаційне виконання бажань, функція яких – оберігати сон.
- Сновидіння проходять обробку: перетворення думок у зорові образи; згущення; зсув; вторинну обробку; заміну символами.
Народження теорії
Теорія сновидінь Зиґмунда Фрейда є застосуванням ідей та методів психоаналізу до проблеми сновидіння. Теорію сновидінь було докладно викладено Фрейдом у книзі «Тлумачення сновидінь» (1900), – його першої великої та найголовнішої праці з психоаналізу.
Проте, фундаментальна ідея про те, що сон є кодом, шифром, через який знаходять своє задоволення приховані бажання, з’явилась у Фрейда ще раніше. Ця ідея стала настільки важливою для Фрейда, що він точно запам’ятав місце та час її появи – це сталося ввечері в четвер, 24 липня 1895 року, у північно-східному куті тераси одного віденського ресторану – і жартома казав, що на цьому місці слід би прибити табличку: «Тут доктор Фрейд відкрив таємницю сновидінь».
Сенс сну
Щоб зрозуміти природу сновидінь, перш за все слід усвідомити сенс самого сну, його призначення. Біологічно, сон – це відпочинок: втомлений за день організм відпочиває під час сну. Психологічно, під час сну, людина втрачає інтерес до зовнішнього світу. Уві сні людина перестає сприймати зовнішній світ, перестає діяти в ньому. На деякий час, вона повертається до внутрішньоутробного стану, в якому їй «тепло, темно та ніщо не дратує».
Зміст сновидінь
Фундаментальне положення
Перше припущення щодо походження сновидінь, полягає в тому, що сновидіння – є реакцією душі на зовнішні або соматичні подразники, що діють на сплячого. Однак незрозуміло, чому ці подразники (наприклад, звуки, які людина чує під час сну) не виникають у сновидінні в тій ж формі, що й в реальності. Крім того, в сновидіннях присутні й інші елементи, не пов’язані з зовнішніми або соматичними подразниками.
Оскільки зовнішні та соматичні подразники не можуть пояснити всього в сновидінні, Фрейд висуває наступне фундаментальне положення: свідоме сновидіння – це «перекручений замінник чогось іншого, несвідомого». Крім явного сновидіння існує несвідомо приховане сновидіння, що проявляється в свідомості у вигляді явного сновидіння. Іншими словами: окрім зовнішніх та соматичних подразників, є ще психічні подразники несвідомої природи, що впливають на людину під час сну, породжуючи в її свідомості сновидіння.
Приховане сновидіння
Несвідомі психічні подразники (приховане сновидіння) поділяються на дві групи.
Частина прихованого сновидіння – це залишки денних вражень (думок, переживань, образів), які людина повністю усвідомлювала або актуально не усвідомлювала, але може легко згадати (передсвідоме). Залишки, обривки цих денних вражень проявляються уві сні.
Інша – головна – частина прихованого сновидіння знаходиться в несвідомому (у вузькому сенсі цього слова) – в тій сфері психіки, де знаходяться несвідомі бажання. Зміст несвідомого, на відміну від змісту передсвідомого, не доступний людській свідомості. Вдень несвідомі бажання витісняються цензурою Над Я. Під час сну, людина не здатна здійснювати сильний опір: цензура слабшає, заощаджуючи психічну енергію, та дозволяючи несвідомим бажанням проникати в свідомість, тобто в сон.
Несвідомі, витісненні бажання – це бажання, неприйнятні «в етичному, естетичному, соціальному відношенні». Ці бажання егоїстичні. Це:
- сексуальні бажання (в тому числі – і особливо – ті, що забороняються етичними та соціальними нормами – наприклад, інцест);
- ненависть («бажання помсти та смерті найближчих – батьків, братів та сестер, дружини або чоловіка, власним дітям – не є чимось надзвичайним. Ці відкинуті цензурою бажання ніби підіймаються з справжнього пекла»).
Несвідомі бажання, замасковані під фрагменти денних вражень, використовуються у якості матеріалу, з’являються уві сні. Саме несвідоме бажання є активною, рушійною силою прихованого сновидіння; воно «наснажує психічною енергією механізм створення сновидіння»; воно – «власне, творець сновидіння».
Явне сновидіння
Неважко помітити, що сняться нам не самі бажання, а галюцинаційне їх виконання, тобто ми бачимо виконання наших бажань у образній формі (з використанням матеріалу денних вражень).
Пояснити цей процес допомагає наступна теза Фрейда: функція сновидіння – оберігати сон. Сновидіння дозволяє організму спати (відпочивати), захищаючи від подразнень, що могли б цей сон порушити.
Саме цим пояснюється перетворення таких подразників, як дзвінок будильника – сновидіння захищає сон від цього дзвінка. Так саме й несвідоме психічне подразнення – бажання, що прорвалось у сновидіння, – мало б розбудити людину, щоб вона прокинулась та здійснила це бажання. Але сновидіння, дозволяючи бажанням «здійснитися», дає змогу продовжувати спати. Таким чином, сновидіння – це компроміс між потребою уві сні та бажанням, що намагається цей сон порушити, галюцинаційне виконання бажання, функція якого – оберігати сон.
Робота сновидіння
В найпростішій формі сновидіння трапляються в маленьких дітей та інколи в дорослих. Це нічим не замасковані галюцинаційні виконання бажань:
22-місячний хлопчик має вручити кошик вишень в якості подарунку. Він виконує прохання з явним небажанням, хоча за це йому обіцяють декілька вишень. Вранці він розповідає свій сон: Герман з’їв усі вишні.
або прояв задоволення актуальних соматичних потреб, наприклад коли людина хоче пити і їй сниться, що вона п’є.
Але сновидіння не завжди виконують бажання в такій простій явній формі. Зазвичай бажання втілюються в сновидіннях у настільки перекрученому вигляді, що для їх ідентифікації потрібно застосовувати спеціальні психоаналітичні прийоми.
Справа в тому, що приховане сновидіння, перш ніж потрапити до свідомості у вигляді явних сновидінь, проходить особливу обробку (робота сновидіння). Робота сновидіння складається з чотирьох компонентів:
1. перетворення думок у зорові образи;
2. згущення;
3. зсув;
4. вторинна обробка.
Перетворення думок у образи
Перше перетворення, що відбувається завдяки роботі сновидіння, – це перетворення думок у зорові образи. Це дуже складна операція, оскільки вимагає зображення абстрактних зв’язків, що містяться в думках, у вигляді конкретних образів. Логічні елементи, що виражаються в мові абстрактними поняттями та сполученнями випадають, і при тлумаченні сновидіння їх доводиться відновлювати. Уявімо собі, говорить Фрейд, що ми хочемо замінити газетну статтю підбіркою ілюстрацій. Слова зі статті, що відносяться до конкретних людей та предметів, замінити буде неважко, але набагато складніше буде зробити це з абстрактними словами та всіма частинами мови, що виражають логічні зв’язки (частки, сполучники і т.п.) Можна спробувати замінити абстрактні слова їхніми більш конкретними аналогами, від яких, до речі, ці абстрактні слова часто походять.
Цензура сновидіння
Наступні два перетворення прихованого сновидіння здійснюються цензурою сновидіння. Та ж сама інстанція, що вдень не пропускає етично, естетично або соціально неприйнятні бажання до свідомості, вночі хоч і пропускає їх, але сильно при цьому спотворює.
Згущення
Перший механізм цензури – згущення. Дія згущення проявляється у поєднанні кількох елементів прихованого сновидіння в одному елементі явного сновидіння.
Зі своїх власних сновидінь можна легко пригадати про згущення різних осіб в одну. Така змішана особа виглядає як А, але вдягнена як Б, робить якусь дію, що колись зробила В, а при цьому нам здається, що це особа – Г.
Крім того, деякі з елементів прихованого сновидіння можуть зовсім не відобразитися в явному сновидінні. Це також відноситься до дії згущення в широкому сенсі цього терміна.
Зсув
Другий механізм цензури – зсув. Робота цього механізму полягає в заміні елемента прихованого сновидіння натяком.
Чоловіку сниться, що він витягує (hervorzieht) (певну, знайому йому) даму з-під ліжка. Він сам автоматично розкриває зміст цього елемента сновидіння. Його значення: він віддає цій дамі перевагу (Vorzug).
Другому сниться, що його брат застряг у коробці. Перша думка замінює слово коробка на шафу (Schrank), а друга тлумачить: брат обмежує себе (schr?nkt sich ein).
Крім цього, даний механізм може зміщувати акценти з одних елементів сновидіння на інші, таким чином, що найважливіші елементи прихованого сновидіння стають майже непомітними в явному сновидінні, та навпаки.
Вторинна обробка
Четверте перетворення, що відбувається в прихованому сновидінні – результат вторинної обробки. Вторинна обробка поєднує явне сновидіння в більш-менш логічне ціле – механізми, що перетворюють приховане сновидіння в явне працюють з кожним елементом прихованого сновидіння окремо, руйнуючи попередні зв’язки між елементами прихованого сновидіння. Вторинна обробка не має відношення до прихованого сновидіння, вона просто впорядковує його, надає явному сновидінню видимої логічності. Після такого перекручення, тлумачення сновидіння значно ускладнюється, оскільки результат має лише видимість логічності, – справжній сенс сновидіння потрібно шукати в прихованому сновидінні.
Символи
Окрім перерахованих вище механізмів, існує ще один спосіб презентації в явному сновидіні елементів прихованого сновидіння. Це заміщення прихованого елемента символом.
Символи, на відміну від звичайних елементів явного сновидіння, мають загальне (одне і те ж для різних людей) та стале значення.
Символи зустрічаються не лише в снах, а й у казках, міфах, щоденному мовленні, поезії. Кількість предметів, що зображуються у сновидіннях символами, обмежена.
Тлумачення символів
- Людина. Головний символ людини – будинок. «Будинок з абсолютно гладкими стінами зображує чоловіка; будинок із виступами та балконами, за які можна триматися, – жінку».
- Батьки. Символи батьків – «імператор та імператриця, король та королева або інші владні особи».
- Діти, брати, сестри. Діти, брати та сестри символізуються маленькими тваринками, паразитами.
- Народження. «Народження майже завжди зображується наявністю води: у неї або стрибають, або виходять, кого-небудь рятують».
- Помирання. Символ помирання – від’їзд, поїздка потягом.
- Оголеність. Символ оголеності – одяг, особливо форма.
- Чоловічі статеві органи. Різноманітні символи чоловічих геніталій: це число 3; предмети, схожі на чоловічий член за формою – палиці, парасольки, дерева і т. п.; предмети, що мають здатність проникати всередину та ранити – ножі, списи, шаблі, вогнепальна зброя (рушниці, пістолети); предмети, з яких ллється вода – водопровідні крани, лійки, фонтани; предмети, що володіють здатністю витягуватись у довжину – висячі лампи, висувні олівці і т. д.; інструменти – пилочки для нігтів, молотки і т.п.; предмети, що мають здатність підійматися – повітряна куля, аероплан; менш зрозумілі чоловічі сексуальні символи: плазуни та риби, насамперед змії, а також капелюх та пальто; крім того, чоловічий статевий член може символізуватись якимось іншим органом – ногою або рукою.
- Жіночі статеві органи. Символами жіночих статевих органів виступають «предмети здатні обмежувати порожній простір, щось приймати в себе» – шахти, печери, посуд та пляшки, коробки, валізи, банки, кишені і т. д.
Метод тлумачення сновидінь
Метод, яким Фрейд користувався для тлумачення сновидінь, наступний: після того, як йому розповідали зміст сновидіння, він починав задавати одне й теж саме питання стосовно окремих елементів (образів, слів) цього сновидіння – що пацієнт особисто думає про їх значення. Фрейд вимагав розповідати всі думки, якими б безглуздими, недоречними чи непристойними вони не були.
Обґрунтування цього методу полягає в детермінації психічних процесів: якщо попросити людину сказати перше, що спадає їй на думку стосовно певного елемента сновидіння, то така думка ніколи не буде випадковою, вона неодмінно стосуватиметься даного елемента. Таким чином, психоаналітик не тлумачить сам сновидіння, він лише допомагає пацієнту це зробити. Проте, деякі особливі елементи сновидіння можуть тлумачитись психоаналітиком без допомоги пацієнта. Це символи – елементи сновидінь, що мають постійне, універсальне значення, незалежне від особистості пацієнта.
Останні роки життя
У 1938 році, після приєднання Австрії до Німеччини та початком нацистського переслідування євреїв, становище Фрейда значно погіршилось. Після арешту доньки Анни та допиту в Гестапо, Фрейд прийняв рішення покинути Третій рейх. Проте, влада не квапилися випускати його з країни. Він був змушений не лише підписати принизливу подяку Гестапо, але й виплатити урядові рейху нечуваний «викуп» розміром 4000 доларів за право покинути Німеччину. Завдяки зв’язкам із грецькою та датською принцесою Марі Бонапарт – пацієнткою та ученицею Фрейда – йому вдалося зберегти життя, та разом з дружиною та донькою емігрувати до Лондона. Дві сестри Фрейда були ув’язнені в концентраційному таборі, де загинули в 1942 році.
Болісно страждав від раку порожнини рота, викликаного курінням, в 1939 році він попросив свого лікаря та друга Макса Шура допомогти йому зробити евтаназію. На той час, це була досить популярна ідея. Той дав йому потрійну дозу морфію, від якої Фрейд помер 23 вересня 1939 року.